Украина – страна возможностей: Николаевич метит в Генпрокуроры. Василий Волга

Дата публикации: 13 Апрель 2016, 19:45

 

Давно я не видел Николаевича. Вчера, возвращаясь домой из командировки, увидел его сидящего с пивом возле нашего сельского магазинчика. Погода прекрасная. Берёзки, посаженные вокруг магазина, брызнули зеленью. Вовсю пахнёт весной. Николаевич, хмельной и мечтающий, сидел на лавочке потягивая пиво с сигаретой.

 

Прокуратура Украины, знак

 

— Николаевич, привет! Давно не виделись. Ты как?

 

— Так Слава Богу, Олексанровіч. Живемо. По телевізорі Вас бачили. Розумію так, що на вибори збираєтесь.

 

Я присел возле Николаевича, закурил и угостил его сигаретой.

 

— От за це дякую, Олександрович. Тютюн сьогодні дорогогенький.

 

— О чем мечтаешь, Николаевич?

 

— Про життя думаю, Олександрович. Про те, як все змінюється.

 

Николаевич немного помолчал, отхлебнул пива, затянулся.

 

— От ви все кажете, Олександрович, що часи важкі настали. І то правда. Я вже на свою пенсію і не розраховую. Пристосовують, як можу. Але, дякувати Богові, ще не побираюсь.

 

— Ну, Николаевич, — перебил я его. — Так уж и не побираешься, а за дровами в лес кто по ночам шастает?

 

— Шастаю, але ж в людей не прошу. І просити не буду. Помру з голодухи, а просити не буду!

 

Обиделся Николаевич. Психанул. Разозлился.

 

— Николаевич, да ты не злись. Не хотел я тебя обидеть. Просто справедливости ради…

 

— Да, ладно. Я не злюсь. Але ж, Олександрович, і ти маєш визнати, що не все так погано.

 

— Ну ка, ну ка, Николаевич. Расскажи. Убей меня своим оптимизмом.

 

Николаевич посмотрел на меня через прищур, хекнул, плюнул, усмехнулся.

 

— Олександрович, почув я в телевізорі, що Луцека хочуть зробити Генеральним прокурором. Це правда, чи ні?

 

— Правда.

 

— Так. Добре. А правда, що в нього немає юридичної освіти?

 

— И это правда, Николаевич.

 

— Ага. І це добре. І правду кажуть, що депутати внесли закон, по якому генеральному Прокурору України мати юридичну освіту непотрібно?

 

— И это правда, Николаевич. Отныне и ты можешь стать Генеральным Прокурором.

 

— Олександрович! От я над тим і думаю!- оживился вдруг, Николаевич. — Це ж ти розуміешь, Олександрович, які часи настали. Це ж мрія! Це ж все міняє! Це ж надію дає!

 

Тут Николаевич поднялся на ноги, отставил пиво в сторону на скамейку, встал напротив меня и продолжал, низко наклонив голову и прижав левую руку к груди:

 

— От подивись на моє життя, Олександрович. Воно ж дарма пройшло. Все своє життя я відпрацював в нашому рибхозі. І що я бачив? Рибячи хвости та горілку. І все через що? Тільки через те, що в мене немає освіти?! А я шо, винен?!!- Николаевич все больше возбуждался и переходил чуть не на крик.- В мене що, можливість була? Не було такої можливості. Да і не розумію я дуже ту науку. Да і навіщо вона мені? Хай вчені наукою займаються, а начальник він має просто бути! Він має життя знати і людей розуміти. А наука вона може і зайва взагалі!

 

— Ну, Николаевич, ты и загнул…

 

— Тихше, тихше, Олександрович, — не дал мне продолжить Николаевич.- Ти вислухай мене. Ти не поспішай. Ти ж розуміешь — це ж ціла філософія! Філософія вибору. І визначитися я не можу. Що краще: моє сите життя за радянськи часи і ніякої, чуєш, ніякої надії, чи сьогоднішня голодуха і віра в те, що навіть і я, як той Луценко, не маючи ніякої освіти можу стати Генеральним Прокурором?!!

 

От в чим питання, Олександровіч. Вот в чем вопрос!

 

И вновь загрустил Николаевич, и уселся обратно на скамейку пиво допивать. Не задавал я больше ему никаких вопросов. Не хотел ломать поэзии момента. Николаевич был грустен, но доволен собой. Думаю, он чувствовал себя Сократом. Хоть и без образования. Но вопрос Николаевич действительно поставил серьёзный. Нравится он мне. Интересный мужик.

 

Василий Волга

 

 

 

Метки по теме:


Комментировать \ Comments
znak-prokuratura


bottom_banner_3
Pomosh
bottom_banner_1